Як відомо, збройні конфлікти та стихійні лиха завдають значних психологічних і соціальних страждань населенню, яке опинилося в епіцентрі подій. Психологічні та соціальні наслідки надзвичайних ситуацій можуть бути гострими в короткостроковій перспективі, але вони також можуть мати довготривалий ефект на психічне здоров’я та психосоціальне благополуччя постраждалого населення. Таким чином, одним із пріоритетів у надзвичайних ситуаціях є захист і покращення психічного здоров’я та психосоціального благополуччя людей. Очевидно, що досягнення цього пріоритету вимагає термінових та скоординованих дій усіх урядових і неурядових гуманітарних організацій.
Попри необхідність діяти згуртовано, злагодженно та швидко, суттєвою прогалиною була відсутність міжгалузевої міжвідомчої структури, яка уможливлювала б ефективну координацію, ідентифікувала б корисні практики та визначала б потенційно неконструктивне та гальмівне спрямування; а також як пояснювала б, як різні підходи до психічного здоров’я та психосоціальної підтримки доповнюють один одного, так і дотримувалася б однієї й тієї самої термінології.
Щоб заповнити цю прогалину, було створено спеціальне керівництво для гуманітарних організацій та суб’єктів, яке містить матрицю з рекомендаціями щодо планування під час надзвичайної ситуації, заходи, активними діями на початкових етапах та комплексне пост-реагування, а саме під час відновлення та реабілітації. Матриця – цінний інструмент для використання під час процесів координування, співпраці та захисту інтересів, тобто впровадження суттєвих перших кроків з реагування під час надзвичайної ситуації.
В оригіналі це “Керівництво МПК (Міжвідомчого постійного комітету) з психічного здоров’я та психосоціальної підтримки в умовах надзвичайної ситуації” має назву “IASC (Inter-Agency Standing Committee) Guidelines on Mental Health and Psychosocial Support in Emergency Settings” та доступне кількома мовами на вебсайті МПК за цим посиланням.
Міжвідомчий постійний комітет (МПК) було засновано у 1992 році у межах ухваленої Генеральною Асамблеєю ООН Резолюції 46/182, спрямованої на зміцнення координування у сфері надання гуманітарної допомоги. Згідно з Резолюцією, МПК є ключовим механізмом зі сприяння міжвідомчому ухваленню рішень з метою реагування на надзвичайні ситуації чи стихійні лиха. МПК було створено очільниками широкого кола організацій, які належать до системи ООН, і гуманітарних організацій, що діють самостійно.
Керівництво МПК з психічного здоров’я та психосоціальної підтримки в умовах надзвичайної ситуації відображає ідеї численних організацій та фахівців-практиків по всьому світу і надає цінну інформацію організаціям та широкому загалу, як реагувати під час надзвичайних ситуацій гуманітарного характеру належним чином, підкреслює важливість вчасної соціальної підтримки для психічного здоров’я та психосоціального благополуччя. Також ви можете знайти міжвідомчі, міжсекторні рекомендації та інструменти для ефективного реагування в розпалі надзвичайної ситуації. Це важливо розуміти для того, щоб діяти комплексно, як маючи уявлення про глобальність впливу, так і діючи чітко на локальному рівні.
Наприклад, у керівництві висвітлені основні міжсекторні принципи, яких мають дотримуватися гуманітарні суб’єкти:
1. Права людини та справедливість. Мета гуманітарних організацій – відстоювати права людини щодо всіх постраждалих та досягти максимального рівня справедливості щодо наявності та доступності психічної та психосоціальної підтримки для постраждалого населення згідно з виявленими потребами, без обмеження щодо статі, віку, мови, етнічної приналежності тощо.
2. Участь громади. Гуманітарні дії мають максимально залучати місцеве постраждале населення до заходів реагування. У більшості надзвичайних ситуацій значна кількість людей виявляє резильєнтність, що дозволяє їм допомагати постраждалим брати участь у впровадженні заходів з допомоги і відновлення. До постраждалих громад належать як переміщені особи, так і місцеве населення і, як правило, їх творять декілька груп, що можуть конкурувати одна з одною. Участь громад має дозволити різним підгрупам місцевих жителів зберегти або відновити контроль над ухваленням рішень, які впливають на їхнє життя, а також закласти принцип відчуття власної відповідальності, важливий для забезпечення якості, справедливості й тривалої стабільності виконання програми. Місцевих жителів треба максимально залучати до процесів оцінювання, розробки, реалізації, моніторингу та оцінки потрібної допомоги вже з раннього етапу надзвичайної ситуації.
3. Принцип «не нашкодь». Згідно з Андерсоном (1999), гуманітарна допомога є важливою, але вона також може ненавмисне завдати шкоди. Ось способи, згадані в керівницві, які сприяють зниженню ризику заподіяння шкоди гуманітарними організаціями:
• участь у роботі координаційних груп із метою перейняти досвід інших і зведенням до мінімуму дублювання або прогалин у системі реагування;
• розробка інтервенцій на основі належної інформації;
• дотримання принципів оцінювання, відкритості для контролю та зовнішнього аудиту;
• розвиток культурної чутливості та компетентності в сферах їхньої діяльності/роботи;
• постійне оновлення інформації у сфері доказової бази щодо ефективних практик;
• сприяння розумінню і послідовному критичному обговоренню загальних прав людини, співвідношенням сил між зовнішніми учасниками та постраждалими людьми і цінністю залучення громади.
4. Використання доступних ресурсів і спроможності. Важливо на ранніх етапах зміцнювати місцевий потенціал, підтримувати самодопомогу й зміцнювати вже доступні постраждалим ресурси, мобілізувати й посилювати їх на рівні сімей, громад і суспільства. Адже програми, що запропоновані й координовані ззовні, часто призводять до неадекватності у забезпеченні психічного здоров’я та психосоціальної підтримки й часто мають обмежену стійкість. Тож доцільно розвивати спроможність на обох рівнях, урядових організацій та громадянського суспільства.
5. Інтегрування систем підтримки. Заходи і програми мають бути максимально інтегрованими, щоб система соціальної підтримки була інклюзивною, а не фрагментованою.
Як зазначається у цьому керівництві, надзвичайні ситуації можуть мати неоднаковий вплив на різних осіб: не всі зазнають значних психологічних проблем, і у певних випадках спостерігається психологічна пружність (резильєнтність), тобто здатність відносно добре реагувати і діяти в складних ситуаціях. Основні форми підтримки мають бути доступні для будь-кого серед постраждалого в надзвичайній ситуації населення. Одночасно належні програми безпосередньо передбачають надання відповідних послуг для найвразливіших груп людей, яких варто ідентифікувати в кожній окремій кризовій ситуації.
Звісно, усі підгрупи населення потенційно можуть перебувати в зоні ризику залежно від особливостей конкретного контексту. Нижче наведені групи осіб, які найчастіше наражаються на більший ризик виникнення складнощів у різних надзвичайних ситуаціях:
• жінки (наприклад, вагітні, матері, одинокі матері, вдови і, в певних культурах, незаміжні жінки і дівчата-підлітки);
• чоловіки (колишні учасники бойових дій; безробітні, які втратили засоби для матеріального забезпечення своїх сімей; молоді чоловіки з ризиком затримання, викрадення або насильства);
• діти (від немовлят до молодих людей до 18 років): діти, розлучені з родиною, або ті, які залишилися без опіки (у т. ч. сироти); діти, кого залучали або використовували у озброєних угрупуваннях, жертви торгівлі дітьми; а також діти, які перебувають у конфлікті з законом, мають небезпечні умови праці, діти, які живуть або працюють на вулиці;
• старші люди (особливо, якщо вони втратили членів сім’ї, які ними опікувалися);
• люди в злиднях;
• біженці, внутрішньо переміщені особи і мігранти з невизначеним статусом;
• люди, які потерпіли від надзвичайно стресових подій/травм;
• люди з тяжкими фізичними, неврологічними або психічними порушеннями чи розладами, що існували раніше та які можуть загостритися чи потребують постійного нагляду;
• люди, що живуть у спеціалізованих установах (сироти, люди похилого віку, люди з неврологічними/психічними порушеннями або розладами);
• люди, які потерпають від соціальної стигми (люди з тяжкими психічними розладами та особи, які пережили сексуальне насильство);
• особи, що наражаються на особливий ризик порушення прав людини (наприклад, політичні активісти, етнічні або мовні меншини, люди, що перебувають у соціальних установах або затримані, люди, чиї права раніше порушували).
Загалом, система підтримки має враховувати багатоаспектність та розгалуженість напрямків, а також стежити, щоб не переважали чи не були поміченими лише окремі послуги (на кшталт, для людей із конкретним діагнозом), прагнучи до інтегрованості та інклюзивності.
6. Багаторівнева підтримка. Оскільки надзвичайні ситуації мають індивідуальний вплив на кожного і кожну, для організації роботи з проблемами, пов’язаними з психічним здоров’ям та психосоціальною підтримкою, необхідна розробка багаторівневої системи, яка задовольняє потреби різних груп. Це яскраво проілюстровано в керівництві на нижче наведеному малюнку піраміди інтервенцій з психічного здоров’я та психосоціальної підтримки, де всі рівні є значущими та в ідеалі реалізуються узгоджено.
Впровадження принципів цього керівництва потребує всебічної співпраці між різними гуманітарними організаціями: не очікується, що окрема громада або організація матиме спроможність для реалізації всіх необхідних заходів системи мінімального реагування в розпал надзвичайної ситуації. Керівництво має бути доступне всім гуманітарним організаціям заради організації спільної необхідної підтримки.
Під час надзвичайної ситуації може не бути часу ознайомитися з цим керівництвом від початку до кінця. У такому разі читати його можна вибірково, зосередившись на найважливіших пунктах, що стосуються обов’язків або можливостей. Для початку можна проглянути матрицю, концентруючи увагу на середній колонці «Мінімальне реагування» і, виділяючи найважливіші пункти, перейти безпосередньо до відповідного плану дій. У керівництві згадано, що не очікується виконання всіх окреслених пунктів однією організацією.
Матриці забезпечують орієнтири, які можна використовувати, щоб оцінити ступінь реалізації заходів мінімального реагування в певній громаді. Якщо певні пункти, перераховані в матриці, не реалізовані, то це може призводити до прогалин, на які потрібно звертати увагу. Та й у цьому разі матриця пропонує координаційній групі корисні рекомендації. Хоча матриця пропонує дії, які бажано застосовувати як заходи мінімального реагування в багатьох надзвичайних ситуаціях, доречно спершу провести місцевий аналіз ситуації, щоб точніше визначити ключові потреби, визначити пріоритетність дій та керувати відповідними соціальними і культурними засобами реагування. Рекомендації містять перелік ключових дій зі стислими поясненнями і посиланнями на додаткові ресурси для розгорнутого дослідження питання за необхідності.
Це керівництво спрямоване на зміцнення системи гуманітарного реагування для всіх суб’єктів під час надзвичайних ситуацій, починаючи від попередньої готовності до надзвичайних ситуацій і закінчуючи всіма кроками планування програми реагування, реалізації та оцінки. Конкретні плани дій пропонують корисні рекомендації з психічного здоров’я та психосоціальної підтримки, охоплюючи такі сфери:
- Міжсекторне координування
- Оцінювання, впровадження систем моніторингу і оцінки з залученням громади
- Захист та норми прав людини
- Людські ресурси (залучення волонтерів та наймання персоналу, профорієнтація та навчання, попередження проблем із психічним здоров’ям та психосоціальним благополуччям серед працівників і волонтерів)
- Сприяння відповідним умовам для мобілізації громади
- Послуги з охорони здоров’я
- Надання доступу до безпечної та підтримуючої світа
- Поширення інформації
- Продовольча безпека та харчування
- Тимчасове житло та планування поселення
- Водопостачання та санзабезпечення
Отже, “Керівництво МПК з психічного здоров’я та психосоціальної підтримки в умовах надзвичайної ситуації” точно стане в нагоді гуманітарним суб’єктам (наприклад, фахівцям, які працюють у громадських організаціях, державних органах, неурядових організаціях та інших). Адже воно може слугувати універсальною порадою та дороговказом, в умовах невизначеності й необхідності діяти швидко, скоординовано та доцільно в надзвичайних умовах.
